Перші дні дитини у школі

    Отже, на календарі 31 серпня, шкільна форма і біла парадна сорочка-блуза відпрасовані, квіти куплені, портфель зібраний. Що ще можна зробити для того, щоб допомогти майбутньому першокласникові?
    Перший місяць у школі психологи називають періодом гострої адаптації. У цей час дитина намагається зрозуміти, що таке школа, і визначити, де її місце в шкільному житті. Упродовж наступних двох-трьох місяців починають формуватися перші шкільні звички, уявлення про себе як про успішного або неуспішного учня.
    Досвідчені мами радять батькам майбутніх першокласників і першокласниць, якщо є така можливість, узяти відпустку у вересні. Коли дитина знає, що мама вдома, «під боком», це допоможе їй швидше і легше адаптуватися до шкільного життя. Але навіть якщо ви ходитимете на роботу, ви все ж можете зробити дуже багато.
    Безпека і контроль
    Перевірте ще раз, що ваша дитина без зайвих зусиль може впоратися зі своїм одягом і взуттям, дістане підручники й зошити з портфеля та укладе їх назад, що вона знає, в якому класі навчається, як звати вчительку, знає, за яким номером телефону можна розшукати вас, знає, що вам і вчительці можна розповісти про все, що її турбує або лякає. Усі ці дрібниці допоможуть їй почуватися впевненіше в перші шкільні дні та краще адаптуватися в школі.
    Не полінуйтеся завітати до медичного кабінету, подивіться картку дитини і переконайтеся, що там є вся необхідна інформація, зокрема (якщо це необхідно) про наявність алергії та про те, що вашій дитині не можна проводити щеплення і проби Манту без вашої особистої згоди. Дитина в цьому випадку також повинна знати, що не можна дозволяти робити собі уколи, потрібно вимагати, щоб зателефонували мамі.
    Приблизно за тиждень тактовно поцікавтеся у дитини, чи здатна вона впоратися в їдальні, чи зручно їй ходити в туалет. 
    Варто також заздалегідь перевірити меблі в класі — ламані краї та цвяхи зустрічаються дуже часто, вони можуть пошкодити одяг і подряпати дитину. Якщо відсутня можливість змінити парти, можна хоч би підновляти їх, обклеївши самоклеювальним матеріалом. Зверніть також увагу на висоту парти, за якою сидить ваша дитина, адже вона проводитиме за партою не менш ніж 4 годин на день і це може суттєво позначитися на її поставі.
    Запитайте в дитини, чи не потрібно їй давати із собою пляшку мінеральної води.
    Перевірте також, щоб у класі був рулон туалетного паперу і паперові рушники, а також примітивна аптечка: перекис водню, стерильні серветки, пластир.
    Кишенькові гроші
    Чи давати дитині із собою гроші? Це питання доцільно порушувати завчасно на батьківських зборах: якщо більшість батьків вашого класу збираються давати своїм дітям гроші, вашій дитині вони теж стануть у нагоді.

     Якщо ж ви всі разом домовитеся не давати грошей, отже, в їдальні буде більше порядку, а в кишенях вашої дитини менше цукерок сумнівного походження. Проте навіть у цьому випадку подумайте про те, щоб познайомити дитину з грошима, інакше вона може потрапити в халепу.

    Уроки
    У перші дні малюків прагнуть не перевантажувати уроками і домашні завдання мають ігровий характер: щось розфарбувати, домальовувати, придумати розповідь тощо. Проте у батьків є чудова можливість виробити ритуал, який дуже допоможе дітям упродовж подальших декількох років, а можливо, і всього життя. На відміну від порядку в домі, який потрібно постійно підтримувати, порядок у голові можна навести раз і назавжди. І найкраще це зробити в дитинстві, точніше, в перші шкільні роки.
    Варто чітко встановити з дитиною час виконання домашнього завдання. Найзручніше «прив'язатися» до приходу із школи. Наприклад: «Ми сідаємо за уроки за годину після того, як приходимо зі школи». Якщо дитина попросить дозволу погратися півтори або дві години — дайте їй цей час, але намагайтеся, щоб вона не сідала за уроки надто пізно. Педагоги та лікарі рекомендують молодшим школярам робити уроки ввечері від 16 до 17.30. Якщо призначений час настав, а дитині необхідно 10 хвилин для того, щоб закінчити гру, дайте їй ці 10 хвилин, але тільки 10 і лише одноразово.
    На всі уроки відводиться не більш ніж година. На один предмет відводиться в середньому 15—20 хвилин, між окремими заняттями варто влаштовувати перерви на 5—10 хвилин. У цей час можна з'їсти щось смачне, випити чаю або молока або трохи порухатися, потягнутися, полежати на килимку — словом, зняти напруження. Якщо ви «не поміщаєтеся» у відведені медиками 60 хвилин, поговоріть з учителем — можливо, ви щось робите не так або дитина одержує дуже багато завдань. За годину її працездатність різко знижується, і користі від такого навчання зазвичай не багато. Найкраще розв'язати одну-дві задачі з цікавістю та із задоволенням, ретельно обдумуючи кожну, аніж розв'язувати десять над силу, щохвилини поглядаючи на годинник. Попервах батькам варто допомагати маленькому учневі. Але допомагати — не означає робити уроки за нього. Подивіться завдання разом, запитайте дитину, як вона збирається його виконувати. Порадьте, якщо вона потребує поради, роз'ясніть те, що їй незрозуміло. А тоді відправте дитину в «самостійне плавання» — хай вона виконає завдання самостійно. Потім знову подивіться завдання разом, запитайте дитину, чи задоволена вона, попросіть пошукати помилки, якщо вони є, допоможіть їх виправити та обов'язково відзначте, що в цілому завдання виконано добре, але на деякі дрібниці слід звернути увагу наступного разу. Якщо дитина захопилася і за власною ініціативою почала придумувати подібні завдання для своїх іграшок або для вас, отже, вам можна надати звання «Заслужена мама першокласника».
    Організація занять у школі
    Відповідними документами для першокласників передбачено дуже щадний режим навчання. На жаль, далеко не у всіх школах його дотримують. Якщо ваша дитина важко адаптується до шкільного життя, можливо, це зумовлено тим, що їй ставлять завищені вимоги. Наприклад, якщо дитині доводиться після школи відвідувати додаткові заняття або гуртки, навантаження може виявитися надто великим. Або якщо дитина опинилася серед небагатьох дітей, які не вміють читати у той час, коли більшість учнів класу вміє читати, від учителя вимагатимуться тактовність, терпимість, ввічливе ставлення до дитини. Обговоріть це з учителем або зі шкільним психологом. Не забувайте, що вчителі — також люди. Дуже небагато хто з них можуть свідомо бажати зла своїм учням. Проте вчитель може чогось не помітити, не врахувати, неправильно зрозуміти. Якщо попросити у нього поради і допомоги, він, швидше за все, намагатиметься піти назустріч вам і дитині.
    Якщо ж, наприклад, підвищені вимоги щодо учнів є «політикою» школи (5 уроків щодня, велика кількість домашніх завдань, оцінки з перших днів навчання), а ваша дитина, вочевидь, не в змозі впоратися і почувається дискомфортно за таких умов, можливо, варто змінити школу. Не тому, що ваша дитина «слабка» або «нездібна», а тому, що педагогічний колектив школи в ім'я своїх завищених амбіцій порушує рекомендації власного міністерства.
    Що було в школі?
    Зазвичай, вам хочеться дізнатися якнайшвидше та у всіх подробицях, що з вашою дитиною відбувалося в школі. Та все ж таки не поспішайте починати інквізиційний допит. У період гострої адаптації школяр ще не повною мірою не розуміє, що з ним відбувається, що важливо, а що не важливо. Не поспішайте наводити в голові дитини порядок «залізною рукою», не кажіть їй, що в школі необхідно думати про знання, а не про їдальню, — дайте дитині час, і вона сама розставить пріоритети. Можливо, у вихідні дитина захоче пограти в школу. Обов'язково пограйте з нею — ви чимало дізнаєтеся про те, що відбувається на уроках та на перерві.
    Дещо в розповідях вашої дитини може викликати у вас занепокоєння. Проте не панікуйте і не приймайте поспішних рішень. Намагайтеся з'ясувати, що відбулося насправді. Якщо дитина говорить: «Мене вдарив хлопчик», може йтися про те, що хлопчик випадково штовхнув її, пробігаючи по коридору. Якщо ж дитина розповідає: «Я позичив старшокласникові гроші», може йтися про здирство. У першому випадку робити взагалі нічого не потрібно, в другому варто негайно поговорити з учителем — такі випадки необхідно припиняти якомога раніше.
    Головний критерій для вас — бажання дитини ходити до школи. Якщо вона, незважаючи на свої страшні історії («У класі всі б'ються!», «Учитель такий суворий!»), ходить туди із задоволенням, отже, вона самотужки може впоратися з ситуацією. Якщо ж дитина плаче і шукає привід для того, щоб залишитися удома, — варто розібратися в тому, що відбувається.
    Оцінки
    Першокласникам зазвичай не ставлять оцінок. Проте більшість учителів без оцінок почувається «незатишно», і вони придумують свої способи — починають малювати в зошитах учнів прапорці, зірочки і хмаринки, видають за правильні відповіді картки із зображеннями звіряток тощо. Діти дуже швидко розгадують цю хитрість і починають називати зірочки п'ятірками, прапорці четвірками, а хмаринки — трійками.
    Тому дуже важливо в перші ж дні сформувати і в себе, і в дитини правильне ставлення до шкільних оцінок.
    Починати варто із себе, тому що багато батьків, не усвідомлюючи цього, сприймають оцінку, що дитина одержала в школі, як оцінку їхньої батьківської успішності. Таким чином дитина відчуває потрійне навантаження: вона повинна догодити вчителеві, підтримати власну самооцінку і заразом подбати про самооцінку батьків. Це — найкоротший шлях до неврозу.
    Як правило, коли наша дитина йде до школи, ми самі згадуємо свої шкільні роки. Якщо у той час батьки не зуміли нас підтримати і правильно зорієнтувати, ми можемо «по ланцюжку» калічити життя власної дитини.
    Якщо дитину виховують як «відмінника» або «відмінницю», якщо її хвалять тільки за успіхи та ставляться до кожної її помилки як до серйозної провини, вона зростає зі страшним переконанням: «Якщо я не робитиму все краще за всіх, мене перестануть любити». Інколи батьки тиснуть на дитину з любов'ю: «Ти моя чудова, розумна, така талановита дівчинка! Я тебе так обожнюю, ти — моє світло в житті!» І все ж в глибині душі дитина відчуває страх — а що, як вона виявиться зовсім не такою чудовою і талановитою? Чи витримає це материнське серце? Страх такий сильний, що «з переляку» така людина може багато чого досягнути в житті. Погано одне — вона постійно відчуватиме напруження, боятиметься, що кожна наступна секунда, кожне наступне рішення може виявитися фатальним. Адже варто припуститися помилки — і вона вже не ідеальна, а отже, втратила право на любов. Жити поряд із такою людиною незатишно. А її діти, у свою чергу, відчувають, що їх люблять, тільки поки вони працюють на батьківську самооцінку: добре навчаються, не б'ються, не брудняться. Головні болі, болі в шлунку і кишечнику, безсоння, синдром хронічної втоми у дорослих, порушення сну та апетиту, погана успішність, підвищена агресивність або, навпаки, нав'язливі страхи, заїкання, тики, нетримання сечі у дітей — все це симптоми такого сімейного неблагополуччя.
    Захищаючись від батьківського тиску, діти деколи перетворюють себе на «двієчників»: погано навчаються, зв'язуються з поганою компанією, вживають алкоголь, наркотики. їм хочеться, щоб дуже вимогливий батько швидше розчарувався у них і махнув на них рукою, тоді вони зможуть жити своїм життям. Але у будь-якому випадку вони живуть не своїм життям, і часто до скону продовжують німу суперечку зі своїми занадто вимогливими батьками.
    Отже, що потрібно пам'ятати про шкільні оцінки.
    1. Що в першому класі їх взагалі не повинно бути.
    2. Що оцінюється завдання, а не дитина. Не говоріть дитині: «Ти — відмінник» або «Ти — двієчник». Говоріть: «Це завдання ти виконав на відмінно» або «Це завдання заслуговує тільки на задовільної оцінки».
    3. Що дитина для того й ходить до школи, щоб припускатися помилок, а потім їх виправляти. Якби вона від самого початку не припускалася помилок, отже, їй немає чого навчатися. Тому ставтеся до помилок як до друзів — вони свідчать про те, чого ви ще не знаєте, над чим потрібно попрацювати. Хваліть дитину за знайдені та виправлені помилки. Хваліть її, якщо вона більше не повторює помилок, а якщо повторює, м'яко нагадайте їй: «Подивися на це слово в твоєму зошиті. Воно тобі нічого не підказує? Мені здається, воно хоче виглядати інакше».
    4. Що безглуздо «мірятися» оцінками з іншими дітьми і батьками. Не виховуйте з дитини «відмінника за будь-яку ціну», бережіть її та свої нерви. Не обов'язково робити краще за всіх, достатньо просто зробити добре.
    5. Що у вас попереду ще дуже багато часу. Вірте в свою дитину, не засуджуйте її до «неуспішності» після першої ж незадовільної оцінки (і навіть після десятої).
    6. Що велика кількість незадовільних оцінок свідчить про те, що в навчанні вашої дитини існує якась проблема і їй необхідно приділити увагу.
    7. Що ми навчаємося не задля школи, а задля життя, і найміцніші та корисні знання ті, що здобуті самостійно, не заради оцінки, а заради задоволення власного інтересу.